Чи завжди легко порозумітися з допитливими, непосидючими, часом не по-дитячому мудрими, а часом нестерпно легковажними синами й дочечками? Де відшукати золотий ключик до їхніх сердець? Як навчити їх бути щасливими? І як навчитися  бути щасливими поряд із ними?! 

...Мій хлопчику! З тобою сам би я
Охоче сів на лаву, розгорнув би
Синенький зошит, підштовхнув сусіда
Під бік чи в спину (пустощі одвічні,
Яким – я певен – данину віддав
І сам Декарт, і Гете, і Горацій)
І слухав би… Та пізно! Надто пізно!
Тобі – не пізно, мавпеня моє!
Рости, живи – і знай, що людська мисль,
Що людська творчість – це найбільша мука, 
Найбільша радість на планеті нашій,
Найкращій – присягаюся – з планет!
Максим Рильський.